Джульєтта да Монтефельтро ( народилася до 1500 року, Італія, померла, швидше за все, після 1562 року) була італійським містиком та членом таємного злочинного товариства.
Життя
Повне ім’я Джульєтти ніколи не було відоме. Напевно вона була переплутана із Анною-Юлією, що згадується у герцогських родинних хроніках дому Урбіно, яка померла за дивних обставин у віці шістнадцяти років . Труна Анни-Юлїї виявилась порожньою, що не є обов’язковим свідченням того, що це була саме Джульєтта. Часто Джульєтті приписують благородне походження із давнього відомого роду, найімовірніше із італійського, але деякі відносять її до представників німецького, а інші – до іспанського народу. Однак італійське походження Джульєтти може бути частково підтверджене.
Ще за життя постать Джульєтти викликала довкола себе велику кількість легенд, в яких вона наділялася надприродними силами. Деякі сприймали її як надлюдську істоту. Підтверджено, що деякий час Джульєтта з’являлася в Палаці Дожей. Оскільки це відбувалося доволі часто, вона не могла бути куртизанкою (отже це не співпадає із доволі умовним представленням у «Оповідях Гофмана» („Hoffmanns Erzählungen“). Також відьму чи чарівницю Дож не запросив би до себе офіційно. Таким чином найбільш чітко можна дослідити припущення, що Джульєтта була жінкою на таємній дипломатичній службі в Республіці Венеція.
У XVI столітті Джульєтта да Монтефельтро вважалася одною з найвродливіших жінок у всій Італії. Та ніхто не знав ні звідки вона з‘явилася, та й не міг потім сказати,де вона живе. Знали лише, що вона існує. Та ким вона була насправді, то й до сьогодення лишається невідомим. Розгадати це бралася не одна людина, та жоден чоловік не зазнав успіхів. І все ж, Джульєтта існувала та сила навіювання, якою вона володіла, все ще передається через її зображення у наші часи.
Близький зв’язок із таємним товариством «Орден Бучінторо» (Ordo Bucintoro) представляє Джульєтту у будь-якому випадку у містичному світлі. Цей орден ґрунтував свої таємні законоположення частково на язичницьких культах, частково на магічних уявленнях. З 1516 Джульєтта займала посаду головної жриці та головної наставниці Ордену Бучінторо. Вона зникла безслідно у 1562 році.
Тривалий роман Джульєтти з німецьким принцом ( швидше за все з роду Асканів, з історичного регіону Саксонія-Ангальт) також можна вважати правдивою інформацією. Про це свідчить пізніше одруження Джульєтти із принцом під іншим іменем. Це може пояснити її – здавалося б – безслідне зникнення. Безсумнівним залишається той факт, що Орден Бучінторо мав таємне відділення у місті Дессау. До 1945 у Верлітц, поблизу Дессау, мало зберігатися полотно, на якому була зображена Джульєтта. Що з ним сталося невідомо, оскільки це не зафіксовано на фотографіях.
З абсолютною впевненістю про життєвий шлях та місце знаходження історичної Джульєтти не можна сказати нічого, не має відомостей також про її могилу. Її можна віднести до так званих безсмертних, як, наприклад, Граф Сен-Жермен чи оповита таємницями постать Аполлонія Тіанського.
Публічність
В 1900 картину із зображенням цієї вартої уваги жінки, що була представлена у Відні у виставковому центрі Сецессіон, були змушені зняти з огляду, оскільки вона привертала до себе всю загальну увагу та викликала велику кількість запитань, від чого потерпала виставка, оскільки цю картину не купували. Таким чином картина повернулася до свого сьогоднішнього володаря до Мілану та після цього жодного разу не була виставлена на огляд публіки. Широкому загалу відомі лише дві мініатюри із зображенням Джульєтти. Вони схожі між собою, тож імовірніше були створені на основі спільного оригіналу та були представлені ще в багатьох екземплярах. Лише ті копії, що недобре збереглися та потребують реставрації, можуть бути виставлені у наш час, та й ті не мають попиту.
Приголомшують перевірені доктором С.Ереде оповіді з подорожей, які стосуються Джульєтти. У той час вона так швидко подорожувала між Венецією, Римом, Неаполем та Віднем, Аугсбургом, Гамбургом та Мадридом, що це навряд чи вдалося б за допомоги найновіших засобів пересування XXI століття. Свідчення появи Джульєтти в різних місцях у певний час все ж таки мають підтвердження. Що ж то було – відьомські справи? Того не може бути! Та все ж вона – вдаючись до сфери магічного – могла мати здатність змінювати оболонку і таким чином не залежати від звичайних шляхів пересування.
Джульєтта була відомою завдяки своїй неймовірній красі – що було абсолютною правдою. Вартим уваги є те, що її завжди описують як молоду жінку – так, ніби вона ніколи не постарішала. Ось уривок з листа, датованого 1558 роком:
„ Звати її Джульєттою. Іноді її можна побачити у гондолі, іноді в носилках, а іноді і крокуючою площею Марка. І завжди із двома озброєними служниками. Здається, ніхто не знає її імені. Та Дож приймає її, гордівливу красуню. Деякі кажуть про неї, що вона куртизанка, інші – чарівниця, хтось називає дипломатом таємної служби Республіки Венеція, адже, здається, вона багато подорожує, та жоден не знає, куди. Вона зникає немов за допомогою чар та так само дивовижно повертається назад. У людей вона викликає подив та зневагу, деякі навіть бояться її, оскільки вона має великий вплив… краса її настільки безмежна, що викликає острах на неї глянути, адже хто подивиться на неї та зустрінеться із нею поглядом, навіки стане її служником…“ — Невідомий автор.
Міф, в якому йдеться про те, що чоловік, який лише раз погляне на Джульєтту, стане навіки її служником, спонукав письменника — романтика Ернеста Теодора Амадеуса Гофмана до написання роману про неї. Нажаль, він не зміг чи не захотів закінчити цей твір, а його нотатки та нариси були втрачені. Припущення, що Теодор Гофман сам їх знищив, оскільки ця робота викликала в нього жах, неможливо підтвердити. Згідно інших тверджень, нотатки до роману про Джульєтту знаходилися до 1945 у Лейпцигу і були загублені лише під час останніх сум’ятиць війни. Це твердження здається вартим довіри, адже як би тоді Жак Оффенбах дізнався про проект роману Т.Гофмана про Джульєтту. Уродженець Німеччини Жак (Якоб) Оффенбах використав мотив Джульєтти у своїй опері «Оповіді Гофмана»(Hoffmanns Erzдälungen), хоч вона і була далекою від історичної правди. Але така обробка для опери є допустимою. Автентичною може бути відома Бакаролла Джульєтти із другого акту. Як відмічав сам Оффенбах, він не написав цю мелодію, а записав стару венеціанську пісню. Тож може бути, що історична Джульєтта дійсно колись співала цю пісню. У будь-якому випадку опера Оффенбаха «Оповіді Гофмана» містить важливу вказівку, якою ми завдячуємо втраченим нарисам Гофмана, з якими Жак Оффенбах, напевне, був ознайомлений. Це означає, що він мав копію незакінченого твору. Подорож Оффенбаха до Лейпцига у той час самий час не має підтвердження. Оффенбах багато думав про свою німецьку Батьківщину у пізні роки, тож і використовував німецькі матеріали для свого великого твору, для своєї єдиної опери. Першу редакцію лібрето, на якій базується французький варіант, Оффенбах напевне створив сам. У ньому є місце, де Гофман звертається до Джульєтти ( тобто співає): «Серце своє і життя хочу тобі я віддати». Адже Джульєтта символічно про це попросила Гофмана. Що ж криється за цією на перший погляд романтичною – арією? – Глибоке магічне переконання: принцип магічного відродження та «подвійного безсмертя»! Подвійного безсмертя – оскільки кожна людина, та й взагалі кожне живе створіння, володіє вічним життям, яке неможливо втратити. Смерть є лише земною. Після неї, в іншому житті, нарешті, в Царстві Божому, панує безсмертя.
